Семінар № 3

Хто такий Жак Превер? І чому Мішель Уельбек вважає його ідіотом?
Що спільного в квантової фізики і поетичної мови?
Як сучасний світ перетворюється на супермаркет?

Мішель Уельбек. Есеї про сучасне мистецтво
в обговоренні
на аспірантсько-маґістерському семінарі
кафедри філології НаУКМА
у середу, 22 березня, о 16:30 у 3-117

Модератор зустрічі Ольга Погинайко пропонує такі тези для дискусії:

1. Жак Превер — популярний французький поет післявоєнного періоду. Нар. 4 лютого 1900 року. Автор сценаріїв до фільмів "Набережна туманів", "Ворота ночі" тощо. "Отець-засновник" поетичного реалізму. Відомим стає в 1935 році після виходу фільму “Злочин пана Ланжа” (автор сценарію). Перша збірка віршів “Слова” виходить у 1945 році. Автор багатьох відомих пісень. Помер у 1977 році.

2. Превер пропонує читачеві "дурні до нудоти" і, головне, абсолютно банальні картинки, в яких дівчата — прекрасні й оголені, бандити — мужні й загалом надзвичайні, буржуа — старі й вгодовані імпотенти, їхні дружини — фригідні, а священики — гидкі й старі. Отже, Преверове бачення світу викривлене, поверхове і, головне,— пошле. До того ж, він таке бачення не просто викладає, а й пропагує. В сучасній культурі цю роль відіграє реклама, саме вона нав’язує такі шаблони. Поезія тут "не на своїй території". Що тоді можна вважати "територією поезії", де вона не буде виглядати пошло?

3. "Було в історії людства і таке мистецтво, чиїм завданням стало вивчення руху. Це мистецтво змогло сформуватися за три десятиліття. Між 1925 і 1930 роками це мистецтво створило декілька кадрів у декількох фільмах (я маю на увазі Мурнау, Ейзенштейна, Дреєра), які виправдали його існування як мистецтва; потім воно зникло — очевидно, назавжди". Якщо це твердження слушне, то після появи звуку в кіно остаточно панує літературність.

4. “Все, що сприяє стиранню граней, перетворенню світу на однорідне й нечленоване ціле, має силу поезії (як, наприклад, туман чи сутінки)". Отже, по-перше, поезія виводиться з поля одиничності, вона може бути заміненою будь-яким іншим явищем чи предметом, що має здатність стирати грані. По-друге, поезія перетворює світ на недискретний ряд.

5. Здатність "сплавлювати" світ докупи, унеможливлюючи дихотомії, на яких базується наше сприйняття, є тим моментом, який споріднює поезію з, на перший погляд, найбільш віддаленою від неї галуззю — квантовою механікою. Її досягнення показали, що Ньютонівська фізика та класична філософія, які, власне, і базуються на припущенні про дискретність світу, є неістинними (або істинними лише до певної межі).

6. Сучасна культура — функціональна, орієнтована на скорочення часу, виконання певного завдання, функції (від закупівлі продуктів у супермаркеті до сприйняття реклами на щиті при дорозі). Література чинить опір цьому процесу маркетизації. Читачі надають перевагу книжці, а не Інтернет-ресурсу. Вона вважається "більш практичною, більш привабливою зовні і більш зручною у використанні". Але "історія інформатизації" свідчить про те, що наступні покоління, швидше за все, перейдуть на інші носії інформації. Чи зможе тоді література й далі опиратися створенню глобального супермаркету?

7. Інший вимір спротиву книги глобальному супермаркету — її тривалість. Читання — це завжди повернення. Сприйняття книги не може бути одномоментним, а лише поступовим (повільним). Читання книги схоже на страйк громадського транспорту або відключення електроенергії — життя завмирає.

8. Сміх втрачає здатність очищувати й породжувати. Використання насмішок і гумору привело до вихолощення культури, гумор "деформує" й інтерпретує, але не створює нічого нового, а зрештою — вичерпується й перестворюється на німоту.