Семінар № 4

Що спільного між українською та польською критикою раннього модернізму?
Що означає вираз „художня критика”?
Чим метафізична концепція мови відрізняється від „герменевтичної”?

Монографія Сергія Яковенка „Романтики, естети, ніцшеанці. Українська та польська літературна критика ранньго модернізму”
в обговоренні
на аспірантсько-маґістерському семінарі
кафедри філології НаУКМА
у четвер, 28 вересня, о 16:00 у 3-119


Модератор зустрічі Наталя Котенко пропонує такі тези для обговорення:

Студія метакритичного та компаративістичного характеру. Критика раннього модернізму (“Молода Польща”, “Українська хата”, “Літературно-науковий вісник” + окремі геніальні постаті) розглядається у кількох аспектах: світоглядні засади, рецепція романтизму, літературно-критичні стратегії та методики, концепція мови.

Автор розглядає присутність польської літератури в українській критиці та української літератури – в польській. Аналізує причини неспівмірності репрезентації. В обох літературах з’являється концепція зміни поколінь.

В ранньомодерній критиці гостро постало питання романтизму. Романтизм був для польських модерністів традицією актуальнішою, ніж позитивізм. Досліджуючи співідношення романтичної та модерністської формацій маємо вести мову не тільки й не стільки про рецепцію ідей, як про спадкоємність і переймання культурної традиції. Критики досліджують пізню творчість (паризькі лекції) А. Міцкевіча. Програмова аінтелектуальність, заперечення тези про всевладність розуму зближує Міцкевіча з неоромантиками. С. Бжозовський порівнює польський романтизм та німецький ідеалізм: головна риса польського романтизму – виборювання та здійснювання свободи, основна мета німецької філософії – її пізнання. Відбувається перевідкриття Ю. Словацького, робиться спроба поповнити “трійцю” “віщів-пророків” іменами Норвіда й Виспянського.

В період раннього модернізму неможливо відділити філософію від літературної критики. Позитивізм (сцієнтизм, утилітаризм, прирдний монізм) стає об’єктом критики. Декадентство, символізм, імпресіонізм – перехідні явища. Декаданс, паратизуючи на символізмі й імпресіонізмі не створив власної поетики і залишився більше явищем загальнокультурним та суспільно-психічним, аніж літературним. Метод аналізу суспільних формацій К. Маркса та креаціоністський індивідуалізм Ф. Ніцше дали філософське підґрунтя слов’янському неоромантизму.

Літературно-кртичний текст виконує функцію медіатора між твором і читачем (функція декодування). Літературна критика зламу століть не встигала за змінами в художній літератури. Жанровим ядром критики раннього модернізму залишались рецензія та літературно-критичний портрет. Методологія була напрацьована в позитивістичній добі. Модернізм приносить суб’єктивізм. Відбувається “реанімація” – ще від романтичних часів – ідеї інтуїтивності у сприйнятті й аналізі художнього твору.

Є підстави піддати сумніву правомірність уживання поняття “антипозитивістський злам” (Томаш Вайс). Критика ІІ пол. ХІХ ст. тяжіла до об’єктивізації, виконувала дидактичну, просвітницьку, інформативну роль. Поширені оцінкові критерії: реалізм, правда, тип тощо. Загальноприйняті й однотипні схеми аналізу твору: матеріал, тема, план (перебіг подій у творі має максимально відповідати природному), мова і стиль. Це було продовження тенівсько-сент-бевівської школи. Критика тенденційності не була суто революційною заслугою модерністів. Теорія мімезису продовжує існувати в критиці “несвідомо”. Залишається отожнення героя з автором, соціально-етична характеристика першого, переказування сюжетів.

Зміни в критику приносить імпресіонізм, головна особливість якого – постульована антинауковість: імпресіонізм заперечує потребу психологічного проникнення в духовне життя автора, обмежується поверховим враженням від творів, необґрунтованими суб’єктивними оцінками. Зникає переказ сюжету, поширена малярська термінологія (“полотно”, “палітра” тощо).

Визначальною рисою критики модерну був експресивізм: у сприйнятті розмиваються чи стираються кордони між автором і твором, твір сприймається як безпосередній вияв авторської особистості (душі), текст розглядається у нерозривній єдності з митцем.

Приходьте, приєднуйтеся, висловлюйтеся!